ЗАПЕ́РТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до запе́рти1. Двері були заперті на засув (Н.-Лев., II, 1956, 327); Запертий в облозі Вишневецький вже доїдав щурів (Кач., II, 1958, 455); // у знач. прикм. Малі дитинята, такі, що ще не здужають ходити, лазять круг своєї запертої хати (Кв.-Осн., II, 1956, 172); Руками й ногами дряпа-лися [солдати], підпирались рушницями, падали, піднімались і знову лізли. Повільно, причаєно, з запертим віддихом (Ірчан, II, 1958, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 251.