ЗАПЕТЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док., перех., розм.
1. що. Зав’язати, стягнути петлею; зашморгнути. Шворку я петлею за руку запетлював (Вишня, II, 1956, 253); * Образно. Нових ідей не захитать. Не засадить за грати, Ані в петлю запетлювать. Ні розстрілять з гармати! (Воскр., З перцем!, 1957, 134).
2. кого, перен. Позбавити власної волі, поставити у залежність від кого-небудь. [Петро (сам):] Оце то те: «за шмат гнилої ковбаси — усе на світі продаси!..» І продадуть: той себе запетлює, а той —дочку рідну… (Мирний, V, 1955, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 251.