ЗАПИ́НА, и, ж., діал.
1. Перешкода. Дніпро, як кажуть, татаринові не запина (Стор., І, 1957, 262); Михайло стояв перед дубом-каменем зовсім недовго.. Розум уже підказував, що треба шукати обхідного шляху, минати цю несподівану запину (Загреб., Європа 45, 1959, 49).
2. рідко. Те саме, що запина́ло 1. Тужно вила хуртовина, Розвівалася запина Пурпурова на вікні (Граб., І, 1959, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 253.