ЗАПИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПНУ́ТИ і розм. ЗАП’Я́СТИ, пну́, пне́ш, док., перех.
1. Закривати, завішуючи або покриваючи що-небудь чимсь. Приходить вона [зима] в село страшною хуртовиною.. Люди аж перелякалися. Давай матки плести; ну запинати вікна й двері, щоб не перся мороз у хату… (Мирний, II, 1954, 110); Чирві подають ліхтар. Він запинає його полою (Мик., І, 1957, 41); Дивлюсь я — схопив тато того кулемета на плечі, поставив до нас на піч, відкотив у куток і запнув рядном (Донч,, VI, 1957, 98); Посеред храму п’єдестал звели І статую поставили на ньому, І вид, немов Ізіді, зап’яли Покровом щільним ідолові свому (Л. Укр., І, 1951, 107); * Образно. Незграбні яри проміж скель запинало [сонце] синястим серпанком (Дн. Чайка, Тв., 1960, 172); // Накривати, зав’язувати голову (перев. хусткою). До повітки бігла стара Соломія, на ходу запинаючи хустку на голові (Цюпа, Назустріч.., 1958, 387); Вона й зодягнулася, як дівка, в рясну спідницю й вишиту сорочку, а голову запнула новою хусткою (Чорн., Визвол. земля, 1959, 49).
2. Огортати, покривати собою. Дощ ішов безперестанку; хмари запнули вершину Казбеку (Дмит., Наречена, 1959, 112); Прожила [Маланка] життя, а воно раптом впало у прірву. Хоч би слід залишило, хоч би згадку яку. Все зап’яв морок (Коцюб., II, 1955, 105).
3. Загортати поли одягу. Лазар залазив у себе, запинав арештантський халат, душив у собі злість (Коцюб., II, 1955, 191); Було тепло, але він раз у раз запинав поли сірого халата (Донч., III, 1956, 78); Настя відскочила, запнула одяг і в нестямі вдарила Сафара по щоці (Тулуб, Людолови, І, 1957, 225); // Застібати (на гудзики і т. ін.). — Ідіть додому, — сказала Ольга до Завадкової, розгублено запинаючи аж під шию петельки на халаті (Вільде, Сестри.., 1958, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 253.