ЗАПИРА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ЗАПЕ́РТИ, пру́, пре́ш, док., перех., розм.
1. що. Замикати на замок, засув і т. ін. Ворота в баштах запирали [троянці], Своїх ховатись не пускали, Бо напустили б і чужих (Котл., І, 1952, 279); — Ідіть собі, йдіть! Іще мало голову нагули. Не глиняні, не розкиснете, — бурчав позаду сторож-дід, запираючи за школярами двері (Вас., І, 1959, 100); Накурила [Галя] ладаном кріпко і заперла хату, щоб не видихалося (Кв.-Осн., II, 1956, 320); // тільки док., перен., діал. Заборонити доступ куди-небудь. Пани хочуть повідбирати нам усі наші прадідівські ліси й пасовиська.. Ліс запруть — купуй дерево на фунти, як цукор! (Фр., VIII, 1952, 23).
2. кого, що де. Замикати в якому-небудь місці, приміщенні. Нічого не кажучи, стала [жінка] його у хаті запирати (Кв.-Осн., II, 1956, 103); Мелашка й Кайда-шиха взяли її [коняку] за гриву з двох боків, завели в хлів та й заперли (Н.-Лев., II, 1956, 373); // перев. док., кого куди, у сполуч. із сл. у тюрму, в острог і т. ін., перен. Позбавляти волі, ув’язнювати. Привезли [братів] у город, зараз заперли бідолах в острог та й почали писать слідство (Стор., І, 1957, 49); Дівчина ..дала наказ заперти діда в темницю (Калин, Закарп. казки, 1955, 96).
◊ Запира́ти (запе́рти) дух (ві́ддих і т. ін.) (у гру́дях) кому: а) перешкоджати вільно дихати, утруднювати дихання. Лет дух у грудях запирає (Фр., XIII, 1954, 153); Вітер виє-завиває, аж стогне спересердя. Сліпить очі, запирає віддих (Ірчан, II, 1958, 225); б) (безос.) бути, ставати важким (про дихання). Серце в грудях калаталося, аж йому дух запирало (Март., Тв., 1954, 164); Як запре дух у грудях, то й кроку ступити не можу (Коцюб., III, 1956, 344); Запира́ти (запе́рти) у собі́ (у гру́дях) дух (ві́ддих) — затамовувати, затаювати дихання. Він тремтів усім тілом і надслухував, запираючи в собі дух (Фр., VI, 1951, 333); В парному повітрі стояла зловісна тиша. Цвіркуни й комахи раптом замовкли, все навкруги принишкло й наче заперло боязко віддих у грудях (Козл., Мандрівники, 1946, 38).
ЗАПИРА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., ЗАПРА́ТИ, перу́, пере́ш, док., перех.
1. Прати окремі забруднені місця на білизні, одягу і т. ін. — Запери чохли та комір.., — порадила Солоха (Л. Янов., І, 1959, 338).
2. Робити білизну рудою, сірою, погано, невміло перучи. — Знаєте, як ото хустка в іншої хазяйки. Випере її невміло раз, другий, а вона ще гіршою стане від того прання. Запрала хустку і кінець (Кучер, Трудна любов, 1960, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 254.