ЗАПИРА́ТИСЯ1 а́юся, а́єшся, недок., ЗАПЕ́РТИСЯ, пру́ся, пре́шся, док., розм.
1. Залишившись у якому-небудь приміщенні, замкнути двері зсередини. Як уставав [батько], зараз радився з прикажчиком про роботу на завтрашній день; а потім запирався у себе в кабінеті й передивлявся судові діла, писав що або читав (Мирний, IV, 1955, 335); Отаман знав Миколині норови і справді заперся в хаті та й не виходив, доки Микола не ліг спати (Н.-Лев., II, 1956, 250); Полоз спочатку заперся на цілий день в своїй кімнаті і опрацював точну програму виступу (Собко, Зор. крила, 1950, 346).
2. перен. Заперечувати свою провину, не зізнаватися в чому-небудь заподіяному.
3. тільки недок. Пас. до запира́ти1. Двері у корпусі часом не запирались, а як були заперті, то студенти лазили через вікна (Н.-Лев., І, 1956, 353); Він знав, що снасті не запиралися, там, коло купальні у бесідці, вони завжди лежали — і сітки, і ятері, і верші, волок і невід був (Мирний, І, 1954, 308).
ЗАПИРА́ТИСЯ3, ається, недок. Пас. до запира́ти2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 254.