ЗАПИТА́ННЯ, я, с.
1. Звертання до кого-небудь з метою з’ясування чогось; питання. Всі звертаються до Хоми з однаковим запитанням: — З переправи? Переправа готова? (Гончар, III, 1959, 359); — Відповідайте на запитання точно (Довж., І, 1958, 282); // Те, що вимагає з’ясування. — Коли з’являться у вас запитання… виникнуть якісь непорозуміння …або надибаєте на чудернацькі речі чи там перешкоди, прошу негайно до мене (Шовк., Людина.., 1962, 276); // Тема для відповіді при перевірці знань учня, при збиранні якихось відомостей і т. ін. Олександра Василівна роздала запитання, які будуть на іспитах з російської та української мов (Донч., IV, 1957, 503); Тут [у програмі переписів] подаються рекомендації відносно факторів, що визначають вибір запитань для збору даних (Вісник АН, 1, 1957, 16).
Ста́вити запита́ння див. ста́вити.
2. Вимога, прохання дати які-небудь відомості або офіційне роз’яснення з приводу чого-небудь; запит (у 1 знач.). Член партії має право: ..звертатися з запитаннями, заявами і пропозиціями в будь-яку партійну інстанцію, аж до ЦК КПРС, і вимагати відповіді по суті свого звернення (Статут КПРС, 1961, 6).
До запита́ння — який видається особисто адресатові на його вимогу (про лист, пакунок і т. ін.). До листів і телеграм Храпкова звикала, не робила з них подій, але акуратненько навідувалася на пошту при «Інтуристі» і з приємністю одержувала їх «до запитання» (Ле, Міжгір’я, 1953, 513).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 256.