ЗАПЛУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПЛУ́ТАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Безладно перевивати, переплітати що-небудь (нитки, волосся і т. ін.); призводити до безладдя, порушуючи певний порядок. Кукурудзу, скошену разом з качанами, під час перевезення не слід заплутувати, що полегшить подачу стебел у вальці (Колг. Укр., 8, 1956, 13); Кінний полк червоних із-за горба вихором налетів, порвав їх [білих] цеп, заплутав і степом покотив. Далі, далі… (Головко, І, 1957, 103); // Безладно обвивати чим-небудь. Літо бабине, бабине літо… Серце чує осінні путі… Хтось заплутав зажурені віти в павутиння нитки золоті (Сос., Солов. далі, 1957, 152).
Заплу́тувати (заплу́тати) слід (сліди́) — неодноразово змінюючи напрямок руху, намагатися збити зі сліду. Заєць помчав.. далеко в темряву полів, щоб там викрутасами, трійками й вісімками заплутати слід (Трубл., І, 1955, 41); На Поліцейській вулиці він [Вадим] побіг через наскрізний двір і заплутав сліди (Панч, II, 1956, 440).
2. перен. Робити складним, важким для сприйняття; ускладнювати. Сам він не раз мачав пальці в таких [судових] справах, помагав заплутувати найпростіші справи (Фр., IV, 1950, 432).
3. у що, перен. Позбавляючи можливості діяти на власний розсуд, зв’язувати чим-небудь. Лейзорова поліція.. заплутувала мужиків у довги і за страшні проценти тягла людей за шию до Лейзора на заводи (Н.-Лев., II, 1956, 94); [Годвінсон (до громади):] Він хоче нас заплутати у невід, що сплів сам князь олжі (Л. Укр., III, 1952, 83); Коли в гурті буває голова артілі, Гурій «підкусює» свого суперника уїдливими словами; водночас не губить надії заплутати його у якесь сильце чи вивести на слизьке (Вол., Місячне срібло, 1961, 265); // Втягувати кого-небудь у неприємну справу. — Я покликався на дурних свідків, що замість очистити мене, заплутали мене ще в дві інші паскудні справи (Фр., VI, 1951, 188).
4. перен., розм. Вводити в оману, примушувати помилятися. — Отим словесним мотлохом ми заплутали й працівників об’єднання (Шовк., Інженери, 1956, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 265.