ЗАПОБІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПОБІ́ГТИ, іжу́, іжи́ш, док.
1. неперех., чому. Не допускати, заздалегідь відвертати що-небудь неприємне, небажане. — Дивні ті люди, бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові… (Коцюб., І, 1955, 110); Остерігаючись і запобігаючи розголосові, дівчина навіть в думці не мала, що поголос, якого вона найбільше боялася, вже йде (Коз., Сальвія, 1959, 188); Можливість запобігти війнам стала реальною лише тоді, коли соціалізм перетворився в світову систему, коли він зміцнився і зросли миролюбні, прогресивні сили (Ком. Укр., 10, 1960, 19).
2. тільки недок., неперех., перед ким, рідко до кого і без додатка. Догоджати кому-небудь, підлещуватися до когось, домагаючись прихильності, заступництва. Шкільний сторож Мартин Іванович був у школі визначною людиною, — його поважали і навіть запобігали перед ним (Коп., Тв., 1955, 289); — От такі всі мужчини. Бігає, запобігає, улещує, ..а одружиться — тікає від дружини, як чорт од ладану (Кол., Терен.., 1959, 118).
Запобіга́ти (запобі́гти) ла́ски у кого, чиєї — шукати, домагатися чиєїсь прихильності. Не зазнає дідова унука сирітської долі, не куштуватиме хліба, помащеного прокльоном, не запобігатиме ласки у ворогів… (Л. Янов., І, 1959, 302); Як кожен магнат, він [Потоцький] зневажав дрібну шляхту і, як кожен магнат, запобігав її ласки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 93).
3. перев. док., перех., заст. Здобути, дістати, придбати, знайти кого-, що-небудь. [Завада:] Не багато й наслужила [Оксана], один тільки рік, а горя запобігла, на цілий вік і собі й мені… (Кроп., І, 1958, 434); — Воно так кожному на світі: те е, другого недостає; одного й багато, а другого ніяк не запобіжиш… (Мирний, IV, 1955, 253); [Єгер:] Адже ти маєш хлопця, що хутко хоч до війська. Де ти собі такого запобігла? (Л. Укр., IV, 1954, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 267.