ЗАПОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Почати повзати.
ЗАПОВЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПОВЗТИ́, зу́, зе́ш, док. Поповзом потрапляти куди-небудь. П’ять раз заповзали німці у воронки.. і п’ять раз не виходили звідти (Трип., Дорога.., 1944, 5); Прокіп Журба повз першим, маючи при собі двох вірних мінерів і вправних автоматників.. Розвідники заповзли в кущі гірського дубняка й тут звелися на коліна (Кучер, Голод, 1961,129), * Образно. Хто видав нашу мученицьку таємницю? Яка гадюка заповзла в наш гурт? (Збан., Єдина, 1959, 86); // перен. Повільно пересуваючись, заїжджати куди-небудь. Машина заповзла у чорноземи, В такі глевкі, що не потягне й віл (Воронько, Коли я.., 1962, 117); // перен. Поступово проникати куди-небудь. Він [морок] оточав її з усіх сторін, слався перед очима, висів над головою, заповзав під шкуру (Коцюб., І, 1955, 358); Холод, посилюючись, заповзав за рукава і комір кожуха (Трубл., І, 1955, 351); // перен. Повільно з’являтися (про яке-небудь почуття). Пані Баличина вийшла за ворота подивитися, де горить. І неясна тривога заповзла їй у душу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 268.