ЗАПО́ВНЮВАТИ, юю, юєш і ЗАПОВНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАПО́ВНИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. чим. Накладаючи, насипаючи, наливаючи, вміщаючи що-небудь, робити повним, цілком займати щось. З шостого класу Франко починав збирати свою бібліотеку — і за три роки заповняє велику шафу європейськими класиками (Коцюб., III, 1956, 28); Випустили коня на дворище. Кінь закрутився і вибив ногами величезну яму. Ледве її цар заповнив возом грошей (Калин, Закарп. казки, 1955, 64); Радик мовчки заповнив патронами два спорожнілі диски автомата… (Шер., Молоді месники, 1949, 104); Сашко, звичайно, наполягав на тому, щоб кожний номер [журналу] заповнити оповіданнями й віршами (Донч., II, 1956, 353); // Займати собою весь простір, все місце. Повноводий Дніпро ще ніс у собі весняні води, широку долину заповнювала безкрая вода (Ю. Янов., II, 1954, 91); Фаянсовий посуд заповняв заглибини в різьблених стінах [князівського замка] (Ірчан, II, 1958, 42); Кімнату вщерть, здавалося, заповнив запах полиню і рівний, ледве стримуваний, козачий голос (Ле, Наливайко, 1957, 21); Гудок паровоза пролунав в ущелинах.. Пронизливий, гострий, він умить заповнив міжгір’я (Чендей, Поєдинок, 1962, 233); // Вкривати записами сторінку, зошит і т. ін.; // перен., перев. із сл. серце, душу. Проймати, охоплювати (про сильне почуття). Він виводив [пісню] далі, довго, сумовито, повторюючи кілька разів один і той же куплет, ніби виливав тугу, що вщерть заповнила його серце (Коцюба, Нові береги, 1959, 333); Химерне почуття охопило непокірного сина. Чи то сміятися кортить, чи то заповнив його терпкий смуток… (Шовк., Людина.., 1962, 312).
2. перен. Використовувати повністю для якого-небудь заняття, роботи і т. ін. (відрізок часу). Ви нагадуєте, що на цьому тижні є два дні поспіль святочних і що ви рішуче не знаєте, чим їх заповнити (Л. Янов., І, 1959, 432); І я відчув, що багатьом з людей Невистачає обріїв, ідей, Щоби життя заповнити до дна (Криж., Срібне весілля, 1957, 56); // Ліквідувати прогалину у чому-небудь. На жаль, в ділянці збирання і вивчення робітничого фольклору у нас зроблено ще мало, і прогалину цю треба якнайдіяльніше заповнити (Рильський, III, 1956, 146); Щоб чимось заповнити незручну мовчанку, поки вечеряли ті, розповідала [Докія Петрівна] (Головко, II, 1957, 249).
3. Вписувати всі потрібні відомості у який-небудь документ. Тюремний черговий, заповнюючи новий листок у книзі «політичних», байдуже запитав: «За що пана арештовано?» (Досв., Вибр., 1959, 112); Маленький гасничок мав рівно стільки нафти, скільки треба, щоб заповнити підписані Володіним посвідчення (Кач., II, 1958, 350).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 270.