ЗАПОВІ́ТРЕНИЙ, а, е, діал.
1. Заражений; // у знач. ім. запові́трений, ного, ч. Хворий на чуму. Він бачив, що всі поглядають на нього косо і стороняться від нього, мов від заповітреного (Фр., І, 1955, 155).
2. Наповнений поганим запахом. Млосну тишу, заповітрену важким духом, раптом роздер крик (Панч, І, 1956, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 270.