ЗАПОРО́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до запороши́ти 1, 3, 4. Переляканий, без шапки, запорошений снігом, мчавсь Василько по дорозі назустріч холодному вітрові (Коцюб., І, 1955, 82); Він побачив високого дядька, запорошеного борошном з ніг до голови (Донч., VI, 1957, 259); // запоро́шено, безос. присудк. сл. Все снігами запорошено. Все лежить, дріма в снігу (Ус., Листя.., 1956, 180).
2. у знач. прикм. У якому наявний порох, пил. Протираючи руками запорошені очі, Бармаш голосно засміявся (Коз., Серце матері, 1947, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 274.