ЗАПОРІ́ЗЬКИЙ, іст. також ЗАПОРО́ЗЬКИЙ, а, е. Прикм. до запорі́жці, запоро́жці і Запоріжжя, Запорожжя. Ми тоді жили на запорізьких землях вольними козаками (Стор.,І, 1957, 80); [Кобзар:] Ой, обізветься пан Підкова, Отаман батько запорозький: Гей, друзі молодці, Браття козаки-запорожці! (Н.-Лев., II, 1956, 443); [Гаврило:] Прив’язали [козаки] до стовпа, як мученика, зібралась братія запорізька дивитись, як будуть чортів киями вибивати з мого тіла грішного (Корн., І, 1955, 261); Дорожили [моряки] звичаями, вважали, що походять від запорізьких козаків і що Збур’ївка їхня виникла якраз там, куди «з бурі», з відкритого моря заходили перечекати негоду запорожці (Гончар, Тронка, 1963, 150); Запорізький трамвай сунеться поволеньки (Вишня, І, 1956, 328).
Запорі́зька Січ див. Січ.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 274.