ЗАПРИ́ДУХА, и, ж., розм. Дуже міцний тютюн. — А я тут курив ось яку запридуху — подивись! — І показав чорний та темний тютюн, та ще й потертий (Свидн., Люборацькі, 1955, 160); Хрипкий віддих виривався з його прокурених тютюнами-запридухами грудей (Загреб., Європа 45, 1959, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 277.