ЗАПРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАПРОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех
1. Просити прибути куди-небудь, до когось з певною метою (на якесь торжество, зібрання і т.ін.). А на селі весілля ладяться та ладяться; приходять до нас, запрошують (Вовчок, І, 1955, 206); Дуже він запрошує мене листами до Праги, та я таки, певне, не буду (Л. Укр., V, 1956, 417); // Просити зайти, увійти куди-небудь. Жінка низько вклонилась гостеві і теплим голосом запросила в хату (Коп., Вибр., 1953, 446).
2. перев. з інфін. Пропонувати кому-небудь зробити щось, взяти участь у чомусь. Почали музики грати — цар став запрошувати в танець (Укр.. казки, 1951, 175); Місцями вивішували на списах свитки і запрошували прибулих козаків поснідати (Стор., І, 1957, 398); Я вже запросив обох їх дати щось до збірника в честь Франка (Коцюб., III, 1956, 407); Київська археографічна комісія запросила Тараса на посаду художника (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 340).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 282.