ЗАПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАПРЯГТИ́, яжу́, яже́ш; мин ч. запрі́г, запрягла́, ло́; док., перех.
1. Надягаючи упряж на коня або на іншу тварину і прикріпляючи її до воза, саней і т.ін., готувати до їзди. Запрягає Чіпка коней, іде в Гетьманське (Мирний, І, 1949, 386); Мисливець Журавльов запрягав собак і виїздив по кризі полювати на островах (Трубл., Лахтак, 1953, 35); Батько коні запріг свіжі й поїхав (Вовчок, І, 1955, 231); Я запріг волів своїх сивих Та й пішов орати по нивах (Щог., Поезії, 1958, 82); Образно. Кайданами міняються [пани], Правдою торгують. І господа зневажають, — Людей запрягають В тяжкі ярма (Шевч., І, 1951, 330); // Готувати віз, сани і т. ін., впрягаючи в них коня або інших тварин. Велів він мерщій запрягати берлин… (Граб., 1, 1959, 174); — Запрягай воза й вези мене (Довж., І, 1958, 267).
2. перен., розм. Примушувати багато працювати, виконувати важку або тривалу роботу. Настали жнива. Кайдашиха запрягла Мелашку до роботи, як у віз (Н.-Лев., II, 1956, 325); Він [куховар] радий запрягти Хому, засадити його чистити картоплю (Гончар, III, 1959, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 282.