ЗАПІ́ЗНО, присл. Надто пізно; пізніше, ніж треба. [Командор:] Свідомо ви обрали вашу долю, і ваше каяття прийшло запізно (Л. Укр., III, 1952, 380); З бронепоїзда побачили [вороги] метких вершників трохи запізно (Ю. Янов., І, 1958, 146); // у знач. присудк. сл. Через тиждень він [видавець] уже догадався, що книжка, як заклята, буде соватись в книгарні довгі роки, але було запізно (Вас., І, 1959, 346); Та тільки бійся завжди мілкоти І почуттів, що втислись компромісно. Помре міраж, та буде вже запізно Свою любов у світі віднайти (Забашта, Квіт.., 1960, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 259.