ЗАПІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗАПЕКТИ́СЯ, ечу́ся, ече́шся, док.
1. Укриватися шкуринкою під дією жару в печі, духовці (про страви). Хліб добре запікся.
2. Перегріватися, перебуваючи довго на сонці або біля вогню, жару; обпалювати собі шкіру. — Вона була ще молодою; І прехорошая собою. На сонці дуже запеклась, Та й занедужала (Шевч., II, 1953, 18); Знать, була вона коло печі, коло роботи: рукава позасукувані, себе обв’язала чорним рушником, лице запеклося коло печі… (Н.-Лев., І, 1956, 115); // Загоряти, засмалюватися. В нього тіло було засмалене не менше, ніж у Олега. Видно, батько з сином запікалися в один час, під одним сонцем (Руд., Вітер.., 1958, 5).
3. Скипатися, гуснути (про кров). В скронях стукало, вогняні кола стояли в очах, на вустах запікалися червоні шкарубинки (Тулуб, Людолови, II, 1957, 164); [Русалка Польова:] Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів, наче крівця пролилася, в борозенці запеклася… (Л. Укр., III, 1952, 232); У бранця були зв’язані руки й ноги, на сорочці його запеклася кров (Скл., Святослав, 1959, 359).
Запекти́ся кро́в’ю — вкритися плямами загуслої крові.
4. Засихаючи, вкриватися плівкою, тріскатися (про губи, рану і т. ін.); пересихати. Нічого Оксані робить, узяла ложечку, — солодке, горло промочила, що дуже запеклось у неї… (Кв.-Осн., II, 1956, 450); І рана запеклася на височку, І жах несвітський в погляді застиг (Рильський, Мости, 1948, 96); Він схуд, змарнів.. Ніс загострився, губи запеклися, а очі на змученому виду стали ще більшими, важкими і печальними (Коз., Гарячі руки, 1960, 75).
5. перен. Міцно осідати, не проходити, не зникати (про важкі переживання, сльози, образу і т. ін.). Від дум і гадання розпухала голова. В горлі запікалась гіркота (Баш, Надія, 1960, 153); Запеклась кривда у кожного в серці — торкнись до болячки — і запече (Коцюб., II, 1955, 41); В моїх очах ніхто не бачив сліз, — вони глибоко в серці запеклися та потайки палять мене вогнем… (У. Кравч., Вибр., 1958, 59).
◊ Запекло́ся се́рце: а) хтось зробився черствою людиною. — Христя плаче, а в мене так серце запеклося, що і плакати не можу… (Мирний, III, 1954, 330); б) (чим) про важкі, болісні переживання. І я згадав своє село. Кого я там коли покинув? І батько й мати в домовині… І жалем серце запеклось, Що нікому мене згадати… (Шевч., І, 1951, 389).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 260.