ЗАПІ́Л, по́лу, ч., розм. Пола одежі, загорнута так, що в неї можна щось набрати. [Маруся (до Одарки):] Там тепер у волості роздають талан, твій чоловік набрав повен запіл! Ха-ха-ха!.. (Крон., І, 1958, 103); Дівчинкою несла [Настя] обідати батькові у поле і, доки доходила, наривала повен запіл синьо-синіх волошок та червоних маків (Минко, Вибр., 1952, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 260.