ЗА́ПІЧОК, чка, ч.
1. Місце на печі, відгороджене комином, або за піччю. На припічку та горщик біжить, У запічку свекруха бурчить (Укр.. лір. пісні, 1958, 99); Нездужає Катерина, Ледве, ледве дише… Вичуняла, та в запічку Дитину колише (Шевч., І, 1951, 30); Кому не вистачало місця за столом, ті сиділи на лавах, на скрині, на полу і навіть на запічку. А діти сиділи на печі і дивилися звідти на бенкет (Довж., І, 1958, 154).
2. Різної величини заглибина в бічній, задній або передній стіні печі, де зберігають предмети домашнього вжитку, продукти. [Полікарп:] Там у запічку хліб. Та візьми цибулин зо дві та солі (Крон., IV, 1959, 331); [Данило:] Приперся за сірниками, бо в стайні ліхтар потух. (Узяв у запічку сірники) (Мик., І, 1957, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 261.