ЗАРАХО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАРАХУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Включати до складу кого-, чого-небудь; приймати на роботу, навчання і т. ін. На вимогу лікаря мене звільнили від обов’язків сценаріуса і зарахували в хор та на дрібні ролі і безсловесні виходи (Минуле укр. театру, 1953, 30); Перспектива затримати Грицька у місті, зарахувавши його.. на кооперативні курси, Діденка цілком улаштовувала (Головко, II, 1957, 553); Марину зарахували ученицею в комсомольсько-молодіжну бригаду малярів (Дмит., Наречена, 1959, 247); // Відносити, вважати належним до певної категорії. — Даремно ви зараховуєте його до убитих. Він тяжко поранений, це правда (Довж., III, 1960. 387); Він ще почувався на силі й до тих дідів, що цілими днями сиділи у скверику біля водограю й дивилися на горобців, не міг себе зарахувати (Кучер, Голод, 1961, 449).
2. Приймати в рахунок чого-небудь. Чи ж він впорався з дисертацією, його дипломну зарахували як кандидатську, чи він провалився, чи просто вирішив щось інше?.. (Рибак, Час.., 1960, 597).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 288.