ЗАРА́ЯТИ, а́ю, а́єш, док., розм. Допомогти порадою. Дитина криком кричала цілісіньку ніч, її крик чули й полігонні вартові, і ніхто нічим не міг зараяти (Гончар, Тронка, 1963, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 288.