ЗА́РИС, у, ч.
1. рідко. Те саме, що о́брис. І крізь райдужну видно завісу Легкий зарис рибалки й човна (Рильський, Поеми, 1957, 286).
2. діал. Риса. З-під спущених вій споглядала вона несміливо на одну з символічних постатей пам’ятника, що носила зариси її обличчя (Кобр., Вибр., 1954, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 291.