ЗАРОНИ́ТИ, роню́, ро́ниш, док., перех. Викликати, збудити (яке-небудь почуття, думку і т. ін.). Хто знав, чи не дідусеві легенди, спогади та перекази про давнину і заронили в Танину душу першу любов до рідного краю (Гончар, Людина.., 1960, 57); Побачення а Лебедем, заронило в душу [Надії] якесь незрозуміле хвилювання (Баш, Надія, 1960, 193).
◊ Зарони́ти зерно́ (і́скру) чого — викликати, збудити що-небудь у когось. [Руфін:] Друже, ти в мене заронив зерно надії (Л. Укр., II, 1951, 419); Поетеса [Леся Українка] вірила в дійову силу слова, тому скрізь і завжди використовувала обставини, щоб заронити іскру протесту проти гніту в людські серця (Рад. літ-во, 18, 1955, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 295.