ЗАРІ́ЗАТИ, і́жу, і́жеш, док., перех.
1. Убити ножем або взагалі чим-небудь гострим. Он розбойник катований Зубами скрегоче, Недобитка товариша Зарізати хоче! (Шевч., І, 1951, 245); — Чоловіче добрий, ..якби ти був не впав, так і знай, що тебе б там зарізали сонного, загубив би ти з грошима і свою душу (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 115); // Убити на м’ясо (свійську птицю, свійських тварин). Зарізав він гуску, а я затопила в печі (Н.-Лев., III, 1956, 268); Чіпка на поминки заколов свиню, зарізав три овечки (Мирний, 1, 1949, 405); // Наїхавши, вбити (про поїзд, трамвай). Якби він знав, як себе поводити, як відповідати людям.., в яких випадках усміхатися, а в яких зберігати серйозний вигляд, коли і як переходити вулицю, щоб його не зарізав трамвай (Тют., Вир, 1964,51); // розм. Загризти (про хижих тварин). За два тижні «великий» — так вівчарі пошепки називали ведмедя — зарізав ще п’ять корів (Коцюб., II, 1955, 326).
◊ Без ножа́ зарі́зати див. ніж1; Хоч заріж́ (зарі́жте): а) (у сполуч. з дієсл. майб. ч.) уживається для підкреслення незламності прийнятого рішення. —Таки ж я проведу свого голубойка [голубонька], і без твоїх коней паршивих, таки проведу, хоч ти мене бий, хоч заріж! (Л. Укр., III, 1952, 554); б) уживається для підкреслення неможливості виконання чого-небудь. — Глянув я йому [професорові] в вічі, та й забув, що далі говорити! Їй-богу, забув!.. «Я Суєта! Я Суєта!» — сказав я тричі, а далі хоч заріж! (Н.-Лев,, III, 1956, 41).
2. перен., розм. Поставити в скрутне становище, зробити велику неприємність кому-небудь. Він налітає на режисера: — Ви мене зарізати хочете! Призначено зняти сьогодні двадцять кадрів, а ви ще й не починали? (Ю. Янов., II, 1958, 29); // Не прийняти, дати негативну оцінку чому-небудь. [Степан:] Світловидов простити не може, що його проект зарізали (Баш. Дніпр. зорі, 1953, 78); // Поставити незадовільну оцінку на іспитах. — Заріже він тебе на іспитах, — з жалем промовив Микола (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 154).
3. безос. Почати різати (про відчуття болю). Скаменів Андрій поміж двома дубами, не ворухнеться, тільки серце пташиною: тук-тук, тук-тук, наче на волю проситься, та в очах зарізало і самі повіки затремтіли дрібно та часто (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 658).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 292.