ЗАРІ́НОК, нку, ч., діал.
1. Пологий берег річки, вкритий рінню. Десь серед зарінку стане, гей би на перекір жвавому потокові, збитий у купу густий луг (Кобр., Вибр., 1954, 83); В одному селі знайшов-таки [Іван] тіло. Його вже витягли на зарінок, але він не пізнав в ньому Марічки (Коцюб., II, 1955, 332); Вище в горах Тересва була прудкішою, шумливішою у вузькому річищі, що то звисало обмитими скелями, то простиралося кам’янистими сірувато-білими зарінками (Чендей, Поєдинок, 1962, 265).
2. Рівне місце біля річки, поросле травою.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 292.