ЗАСВИСТА́ТИ, ищу́, и́щеш, док.
1. неперех. Те саме, що засвисті́ти. Засвистали козаченьки в похід з полуночі (Укр.. лір. пісні, 1958, 466); Кирило довго, з усієї сили засвистав (Ірчан, II, 1958, 87); Засвистав [Федір Прохорович] носом (Трубл., І, 1955, 92); Засвистали черепахи у сазі (Мирний, IV, 1955, 26); Ми вернемось до них у травні, Коли засвищуть солов’ї (Перв., І, 1958, 372); Верхом і низом, немов чудернацькі поїзди, засвистали вітри (Стельмах, Хліб.., 1959, 186); Засвище нагаєчка да й над головою (Чуб., V, 1874, 601).
2. перех. і про що. Почати відтворювати свистом яку-небудь мелодію. Сахно засвистала веселенької шансонетки (Смолич, І, 1958, 87); Засвиставши про кінноту Будьонного, Микола Васильович потяг з гвіздка рушник і пішов умиватись (Трубл., І, 1955, 93). ,
3. перех., кого. Свистом виявити своє несхвалення кому-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 302.