ЗАСВІ́ДЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАСВІ́ДЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і неперех.
1. Повідомляючи про щось, підтверджувати правдивість, правильність чого-небудь. Була моя Марія, це хоч хто у селі вам засвідчить, поміж гарними гарна, поміж бистрими бистра (Мур., Бук. повість, 1959, 263); Домна, коли б жила, могла б засвідчити, як він ненавидів отих клятих окупантів (Рибак, Час.., 1960, 216); // Підписом або печаткою завіряти що-небудь. Рахівник забіг… Поштиво Дав засвідчить папірець (С. Ол., Вибр., 1959, 295).
Засві́дчувати пова́гу — виражати своє шанування кому-небудь (відвідуванням, листом і т. ін.). Скульптурний образ Карла Маркса стоятиме в Москві, і люди приходитимуть сюди, щоб засвідчити свою повагу і вдячність великому мислителю і революціонерові (Рад. Укр., 31.Х 1961, 1).
2. Бути, служити свідченням чого-небудь. Палає чоло та цвіте, Усмішка вабить до кохання; Усе засвідчує про те, Що мук не зна її зітхання (Граб., І, 1959, 229); Факти, які засвідчували Данилів віддавній нахил до революційної активності, відразу знайшлися (Смолич, Мир.., 1958, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 302.