ЗАСВІТА́ТИ, а́є, недок. і док. Починати світати; наступати (про світанок, день). В небі тихо тануть зорі, Вже й світанок засвітає (Перв., Райдуга.., 1960, 149); // безос. І враз на сході неначе засвітало (Ірчан, II, 1958, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 302.