ЗАСВІ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗАСВІТИ́ТИСЯ, ічу́ся, і́тишся, док.
1. Спалахувати, починати світитися. Спереду засвічувались у тумані залізничні огні, ніби розцвітали велетенські золоті лілії… (Вас., II, 1959, 308); Машина мчала через Одесу, і скрізь перед нею засвічувалися зелені вогні світлофорів (Кучер, Чорноморці, 1956, 47); В понеділок вранці щось дуже рано засвітилось світло у Хомишиній хатині! (Н.-Лев., І, 1956, 90); На горі, в замку, засвітились вогники (Коч., І, 1956, 464).
2. перен. Почати блищати, сяяти; виділятися блиском. На листі засвітилася діамантова роса і різними барвами замиготіла (Л. Укр., III, 1952, 494); Член Військової ради зачитав указ. І велика й світла медаль найхоробріших засвітилася на його [Крайнюка] грудях (Кучер, Голод, 1961, 190); // безос. Через кілька хвилин бачить Іван, аж йому засвітилося в очах: кінь срібний прийшов з криниці воду пити (Калин, Закарп. казки, 1955. 104).
3. перен. Пройматися радісним, приємним почуттям. Лице її знов засвітилось, повеселішало (Н.-Лев., І, 1956. 152); Варка аж засвітилась уся, подалася вперед. Так-то вже хотілося бути в тому гурті! (М. Ол., Леся, 1960, 106); // З’являтися, проявлятися, ставати помітним (про якесь почуття). Філька затихає, підводить голову, вдивляється в бік млина. Там тихо й спокійно. В його очах засвічується надія (Шиян, Баланда, 1957. 112); Він зроду не чув такого свіжого, гнучкого голосу. У його в очах засвітилась одрада (Мирний, І, 1949, 126); В очах [хлопчика] засвітилось глибоке, недитяче страждання (Жур., Вечір.., 1958, 373); // чим. Починати виявляти якесь почуття. Очі в Галі засвітилися якоюсь рішучістю (Вас., І, 1959, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 303.