ЗАСИЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАСЛА́ТИ, зашлю́, зашле́ш, док., перех.
1. Караючи, позбавляти права жити в якомусь районі, області, відправляти далеко за межі цієї території. Указами 1822-1824 рр. було ще раз підтверджене право поміщиків засилати селян у Сибір без суду і на будь-який строк (Іст. УРСР, І, 1953, 407); Наїздну засилають в каторгу (Л. Укр., III, 1952, 744).
2. Направляти кого-пебудь до когось, кудись з яким-небудь дорученням. Підождали одрадяни до вечора — не йде німець та й посланців не засилає (Мирний, IV, 1955, 242); Болотніков заслав гінця до командира своїх загонів (Ле, Побратими, 1954, 9).
Засила́ти (засла́ти) старості́в — посилати старостів до дівчини, жінки або її батьків, просячи згоди на шлюб. Зачали парубки засилати старостів до дівчат (Кв.-Осн., II, 1956, 65); Настя йому сподобалась, і становий заслав до неї старостів (Н.-Лев., III, 1956, 251).
3. розм. Відправляти що-небудь для передачі комусь. Цілих два тижні князь щодня заносив або засилав дарунки різні (Л. Укр., III, 1952, 506); Повітовий комісар щодня засилав телеграми (Кач., II, 1958, 354); Заслав Коцюбинський деякі з своїх творів, та не маю часу перечитати, (Мирний, V, 1955, 382).
4. розм. Звертаючись до кого-небудь, виражати свої почуття (письмово, словами, жестами і т. ін.). Галя засилає йому погляд згоди… (Мирний, II, 1954, 247); [Річард:] А… в мене… всі [родичі] живі? [Джонатан:] Живі й здорові. Вони тобі вітання засилають (Л. Укр., III, 1952, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 305.