ЗАСКНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Втратити здатність до дальшого розвитку, удосконалення. Клопочися коло його [господарства]… так і пройде вік, так і заскніє життя! (Мирний, IV, 1955, 69); Невже заскніло в ньому все те, без чого не став би він чудовим лікарем, сміливим хірургом? (Шовк., Людина.., 1962, 296).
2. розм. Почати щеміти від туги, жалю. — Не інакше, — подумали в гурті, — згадав [Мосашвілі] оце, що в нього сина нема, самі дочки, от і заскніло серце (Головко, І, 1957, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 312.