ЗАСКІ́МЛИТИ, лю, лиш, док.
1. Почати скімлити, жалібно вищати (про собак і т. ін.). Валет заскімлив, зашарудів хвостом по землі і перевів очі на командира (Панч, В дорозі, 1959, 90); // Почати жалібно стогнати, плакати, говорити що-небудь, надокучливо скаржитися (про людей). До Прудивуса долинув тонкий та дивовижний звук, заскімлило щось, наче заплакала дитина (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 464); — Змилуйтесь, пане полковнику, — заскімлив економ. — Вік бога молитиму… не ганьбіть… (Добр., Ол. солдатики, 1961, 145); — Що ж маю робити? — явно перебільшуючи своє горе, заскімлив Носальський (Іщук, Вербів-чани, 1961, 121).
2. розм. Почати щеміти, боліти; // безос. Юрі заскімлило під серцем люттю й образою — він тяжко заздрив на меч і шабельку (Смолич, II, 1958, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 312.