ЗАСНО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАСНУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.
1. Класти початок існуванню чого-небудь, створювати, організовувати щось. Року 1890 він [І. Франко], вкупі з другими, засновує радикальну партію, стає на її чолі (Коцюб., III, 1956, 35); [Овлур:] Я скликав гарних хлопців кільканадцять і заснував собі отут у лісі Своє осібне князівство (Фр., IX, 1952, 233); Бідняцький актив заснував колектив (Укр.. присл.., 1955, 349); Ніхто вже не почує голосу тих людей, які колись прийшли, щоб оселитися тут і заснувати місто (Жур., Вечір.., 1958, 383).
2. на чому. Будувати, створювати на основі чого-небудь, виходячи з чогось. Заснувавши своє життя на хижацтві, ти ті хижацькі заміри переніс і на громадські справи (Мирний, IV, 1955, 324); Вони думали заснувати якесь товариство на «толстовських принципах» (Гр., II, 1963, 50).
ЗАСНО́ВУВАТИ2, ую, уєш, недок., ЗАСНУВА́ТИ, ую́, ує́ш, док., перех.
1. Снуючи нитки, робити основу тканини. * Образно. В садах і на стернях засновувало перші нитки бабине літо (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 72); // перен. Покривати, затягувати щось чим-небудь. Поміж хаток по голих глиняних горбах плутались вузенькі кривулясті стежки, що ніби павутинням засновували обидва схили яру (Добр., Ол. солдатики, 1961, 64); Все обличчя її заснували тонкі довгасті зморшки (Донч., IV, 1957, 129).
2. перен. Наповнювати, оповивати, огортати і т. ін. що-небудь. Тютюновий дим заснував усю кімнату, лампа чаділа немилосердно (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 184); Лаялась Христя про себе, а сльози, наче хто їх видавлював, так і засновували очі, так і застилали світ… (Мирний, III, 1954, 246); // безос. Люди казали: буде дощ, бо місяць світить, ніби крізь сито, неначе йому заснувало очі (Н.-Лев., IV, 1956, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 321.