ЗАСОПІ́ТИ, плю́, пе́ш; мн. засопля́ть; і ЗАСОПТИ́, пу́, пе́ш; мин. ч. засі́п, сопла́, ло́; док. Почати сопіти, сопти. Гарбуз засопів, наче йому під ніс піднесли тертої табаки (Кочура, Зол. грамота, 1960, 225); Нечипір мав щось сказати, та й не здужав, і тільки дуже засіп (Кв.-Осн., II, 1956,105); // перен. Працюючи, почати видавати хриплі звуки (про механізми, машини і т. іп.). Давид дивився, як молоток та молот місили червоний шмат заліза. Вже буряковий він, темнішає. Тоді коваль знов у горно його, засопів міх (Головко, II, 1957, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 323.