ЗАСПОКО́ЄНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до заспоко́їти. Замфір бачив, як возили на Прут важкі залізні бочки. «Отрута, отрута», — шептали молдувани, значно заспокоєні тим, що більш не знаходять філоксери (Коцюб., І, 1955, 215); Тетяна вже певна була, що одужає, що незабаром покине тверде ліжко, і знову закипить у дужих руках робота. Нарешті, трохи заспокоєна такими думками, вона заснула (Ю. Янов., І, 1959,57).
2. у знач. прикм. Який заспокоївся, став тихий, спокійний. Сумно в гаю заспокоєнім, вогкою ніччю придавленім (Л. Укр., І, 1951, 281); Дніпро кидався могутніми хвилями на камені і, перестрибнувши їх, котив заспокоєні води далі (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 390).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 325.