ЗА́СПІВ, у, ч.
1. Дія за знач. заспі́вувати. До дядькового низького заспіву припав тенор Федоренка і пішов, пішов понад хатою, понад селом (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 183); Солов’їний заспів.
2. Вступна частина пісні або кожного її куплета. Одним із специфічних елементів композиції пісні є заспів. Заспів надає.. загального емоційного настрою не лише початковій строфі, де найчастіше буває головний композиційний центр пісні, а і всьому творові (Рад. літ-во, 1, 1962, 34); Громовий хор.. підхопив заспів, і пісня розляглася під високими стелями казарми (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 31); * Образно. Відзначаючи певні успіхи, досягнуті поетами в жанрі масової пісні, треба сказати, що це лише заспів до могутньої пісні комунізму (Іст. укр. літ., II, 1956, 313).
3. Початок фольклорного твору (билини, думи і т. ін.), як правило, не пов’язаний безпосередньо з його основним змістом; // Взагалі початок літературного твору. Малишко з успіхом користується досягненнями народної поетики.. Він майстерно застосовує паралелізм, уміє створити поетичний, вдалий заспів (Рад. літ-во, 6, 1957, 24); У заспіві до поеми [«Слово о полку Ігоревім»], запитуючи себе, як її починати, автор скромно вирішує розпочати її з оповідань того часу (Іст. укр. літ., І, 1954, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 324.