ЗАСТА́ВА1, и, ж.
1. Віддавання кредиторові якого-небудь майна або коштовності для забезпечення одержуваної позички. Колись за неї [кожушину] двадцять рублів давали. Ще й тепер можна рублів із п’ять зачепити.. Хіба однести шинкареві в заставу! (Мирний, IV, 1955, 297); Випили всю горілку, та ще й не стало.. Старий Джеря витрусив усі кишені, ще й у шинок на заставу одніс свій кожух (Н.-Лев., II, 1956, 182); Хай пан дасть мені, крім розписки, щось коштовне під заставу (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 282).
2. Річ, яка залишається у того, хто видає позичку. Місцевий орендар набив повну комору заставами, й сотки видав на грубі проценти (Кобр., Вибр., 1954, 144); — Ви знаєте, що я беру тільки цінні застави?! (Вільде, Сестри.., 1958,421); // Грошова сума, яку вносять для забезпечення виконання зобов’язань. [Селім:] Я зобов’язуюсь не виїздити з цього міста до закінчення розпочатого наді мною слідства і внести тридцять тисяч грошової застави (Сам., II. 1958, 201).
3. перен. Забезпечення, гарантія чого-небудь. Стоїть, як Свободи застава, Могутня Радянська Держава (Нех., Дивлюсь.., 1949, 77).
ЗАСТА́ВА2, и, ж.
1. іст. Місце в’їзду до міста або виїзду з нього, яке охоронялося. До міста їх не пустили, наказали зупинитися на подвір’ї у передмісті, біля Смоленської застави (Тулуб, Людолови, II, 1957, 447); У вікнах уже блимали вогні, коли наша колона наблизилася до столиці. Просто перед нами палала арка Нарвської застави (Панч, В дорозі, 1959, 281); // Пост, створюваний на центральному шляху для збирання з проїжджаючих мита, податків і т. ін. за проїзд або перевезення товарів. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер на Збручеві, чи що; то Дніпром.. людці перевозили всяке добро, не оплачуючи (Вовчок, І, 1955, 89); Граф поставив по дорогах Скрізь застави та рогатки. Почалися нескінченні Мита, панщина, податки (Л. Укр., І, 1951, 380).
2. Військовий охоронний загін, охоронна варта. [Анна:] Аж ось коло воріт Його, мабуть, застава затримала, І я сюди, нарешті, утекла! (Коч., III, 1956, 23); Все завдання застави полягало в тому, щоб дати валці з зброєю доїхати до Патронного заводу (Головко, II, 1957, 568); // Місце розташування військового підрозділу, який охороняє певну ділянку державного кордону. На малій прикордонній заставі, де жили, ми, як рідна сім’я, у тривожній досвітній заграві одпалала і юність моя (Уп., Вітчизна миру, 1951, 77); Цілу добу Марко Артьомов пробув на заставі. На сусідній ділянці кордону була тривога (Чорн., Визвол. земля, 1959, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 326.