ЗАСТАРІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до застарі́ти; // у знач. прикм. Не годилося б.. в’язати оцей застарілий реп’ях в один букет з пахучими польовими квіточками (Мирний, V, 1955, 391); Тягар турбот потьмарив застарілі їхні обличчя (Довж., III, 1960, 164).
2. у знач. прикм. Який вийшов з ужитку, не відповідає сучасним вимогам. — Годі вам розказувати детально про боротьбу, яку я зчинив з собою, з своїми звичками, застарілими поглядами (Коцюб., І, 1955, 260); Застаріле устаткування; Застарілі норми.
3. у знач. прикм. Задавнений, невиліковний (про хворобу). Багато людей приїздило до Мориниці з надією вилікувати свої застарілі недуги (Вільде, Сестри.., 1958, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 328.