ЗАСТО́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАСТО́ЯТИСЯ, о́юся, о́їшся, док.
1. Стояти, затримуватися довго на одному місці. — І ти вже махаєш косою, аби день до вечора. З дівчатами вже чогось застоюєшся (Стельмах, Хліб.., 1959, 537); Коли б яга не закричала, Що довго годі говорить, То може б там і застоявся [Еней] (Котл., І, 1952, 145); Так бував, коли на Дніпрі часом застоїться крига. Вже немилосердно пече сонце, вже вітер рве й вихрить над льодами, вже потріскались, покололись вони, але Дніпро не може скинути крижаного покрову (Скл., Святослав, 1959, 86); * Образно. І життя й господарка ..пішли давнім ладом. Зоя докупила дещо худоби, і якось воно йшло, не застоювалося (Коб., III, 1956, 497).
2. Стояти довго без руху, без роботи (про тварин). За п’ятнадцять років я набула чималого досвіду в доїнні корів, догляді, годівлі… Прогонимо двічі до лісу, щоб корови не застоювалися (Горд., Цвіти.., 1951, 36); Трюхав вороний по накоченій вулиці, баско вигравав так, що й підганяти його не треба. Застоявся в чистій та теплій стайні (Кир., Вибр., 1960, 392).
3. Довго не висихати, не витікати (про воду). Низькі місця, де навесні довго застоюється вода, та сухі схили для культури горіха непридатні (Колг. Укр., 9, 1960, 37); Вода в решеті не застоїться (Укр.. присл.., 1955, 185); // Не вивітрюватися, не зникати (про запахи). Застоялись у високім бур’яні густі пахощі прив’яленого сонцем полину, розімлілої лободи, лугових трав (Гончар, II, 1959, 239).
4. Псуватися від чого-небудь, мати поганий запах, смак (про повітря, воду). Анрі-Жак займав койку на третьому ярусі, тут застоювалось важке повітря під стелею (Ю. Янов., І, 1958, 401); Кілька разів включала [Женя] безшумний вентилятор: хоч двері й навстіж, а повітря в палаті могло застоятися (Шовк., Людина.., 1962, 396).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 332.