ЗАСТО́ЯНИЙ, рідко ЗАСТОЯ́ЛИЙ, а, е.
1. Який застоявся на одному місці, затерп від довгого стояння. Велике тіло [народу] розросталося, наче простувало застояні ноги, затерплі руки (Коцюб., II, 1955, 73).
2. Який довго був без руху, без роботи. І такий не один Повесні челядин Рвавсь, мов кінь застоялий з повіддя (Манж., Тв., 1955, 80); Крізь темну шкіру та густу сітку бузкових прожилок стала просвічуватися застояна кров (Вол., Місячне срібло, 1961, 198).
3. Який довго не висихав, не витікав. Відгонило [повітря] тванистим духом застояного болота (Рибак, Час.., 1960, 75); Як кинеться з розгону У отвори застояна вода, Як крутоне колесами! (Вирган, В розп. літа, 1959, 123).
4. Який має поганий запах, смак: спертий, зіпсований (про повітря, воду). Коли Гнат відкрив двері, в лице йому вдарило застояним повітрям (Тют., Вир, 1960, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 333.