ЗАСТРО́МЛЮВАТИ, юю, юєш і ЗАСТРОМЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ЗАСТРОМИ́ТИ, ромлю́, ро́миш; мн. застро́млять; док., перех.
1. за (під) що. Засовувати, закладати що-небудь за (під) щось. Ходили і піші. Застромляли сокиру за пояс, мішок під плече і тягли через поле в сусідні села по панське добро (Коцюб., II, 1955, 78); Поруч стояв Цигуля — руки застромив за пояс (Головко, II, 1957, 309); Один із них застромив під стріху гарячу головешку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 142).
2. у що. Втикати, всовувати щось куди-небудь. [Будівничий:] На кожному щаблі, що ми проб’єм, застромлюймо червону короговку (Л. Укр., II, 1951, 211); Лея, як той алхімік, підходила до барил і барилець, застромляла гумку і, потягши ротом у кінчик, цідила вино в сулії (Досв., Вибр., 1959, 423); — Що тобі? — питає Сокорина, застромивши тройчаки в солому (Кочура, Родина.., 1962, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 334.