ЗА́СУВ, діал. ЗА́СОВ, а, ч. Рухомий дерев’яний або залізний пристрій для замикання дверей, воріт, хвіртки і т. ін. Увіходить [воротар] у двір, зачиняє хвіртку, засуває важким засувом браму і йде собі праворуч (Л. Укр., III, 1952, 307); Жінки й діти давно порозбігалися з катакомб у квартири, міцно зачинивши на всі засуви свої віконниці й ворота (Кучер, Чорноморці, 1956, 225); В хаті ще світиться, але двері були на засові (Стельмах, II, 1962, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 338.