ЗАСЯ́ЯТИ і ЗАСЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док.
1. Почати сяяти, світити, випромінюючи сяйво (про світила, джерела світла). Вже й нічка настала, засяяли зорі, І темрява бір залягала (Л. Укр., І, 1951, 346); Засяяла і в моїй хаті лампочка Ілліча (Гончар, Новели, 1949, 68); Сонце, як спершу, засяло й пригріло, — Й все у природі немов змолоділо (Щог., Поезії, 1958, 305); * Образно. Ой, коли ж то інше буде, Ой, коли ми діждем долі, Щоб вона, брати, засяла Ясним сонцем понад нами (Стар., Поет. тв., 1958, 90).
2. Заблищати, заіскритися, відбиваючи світло, проміння. Сонце впало на золото літер, і вони засяяли (Ткач, Плем’я.., 1961, 138); Дешеві діаманти засяли на корсеті (Досв., Вибр., 1959, 68); І зашумує наша нива, І знову виросте наш дім, І пам’ятника бронза сива Засяє золотом новим (Рильський, II, 1960, 211)
3. без додатка і чим. Заблищати від якого-небудь почуття (про очі). Одарочка вся зашарілася, очиці засяяли, вона то поправляла на голові стареньку хустинку то вдячними очима позирала на вусаня (Збан., Сеспель 1961, 166); — Поїду, — зрадівши каже, — до брата — І очі веселі від щастя засяли (Коцюб., І, 1955, 428) // Виразити радість, задоволення, щастя і т. ін. (про обличчя, зовнішній вигляд). Пробравши гарненько Грицька, щоб був слухняний, Галя глянула на машкару й її сердите личко зразу повеселіло й засяяло (Вас., І, 1959, 120); Підійшов радист, глянув на Володьчину роботу і аж засяяв од задоволення (Ю. Янов., IV, 1959, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 340.