ЗАСІ́КА, и, ж.
1. Штучна перешкода із зрубаних дерев для захисту від нападу ворога. Бояри наші зачали були робити засіки на шляху (Фр., VI, 1951, 55); Ті, що кидалися в обхід узвозу, натрапляли в лісі на засіки, із-за яких теж стріляли козаки (Панч, Гомон. Україна, 1954, 354).
2. діал. Те саме, що за́сі́к. Зерно висипали в засіку (Автом., В. Кошик, 1954, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 309.