ЗАТАРАБА́НИТИ, ню, ниш, док., розм.
1. Почати тарабанити, часто видавати гучні звуки. В цей час затарабанив телефонний дзвінок (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 236); Тріснуло ще раз по раз. Після того затарабанили вінчестери всіх мисливців (Трубл., І, 1955, 147); // чим, у що-небудь, по чому-небудь. Почати часто ударяти, стукати і т. ін. Десь опівночі гримнув весняний грім, дощ затарабанив у вікна (Донч., III, 1956, 37); В цю мить у двері густо затарабанили. Іван Іванович побіг відчиняти (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 149); Василько затарабанив голими п’ятами по мокрих боках коня (Панч, II, 1956. 139).
2. перен. Заговорити швидко, скоромовкою. Я розкрив рота, хотів щось сказати. Куди тобі! Як засипала, як затарабанила, мов заведена (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 18); Вадим Успенський, немов у школі, хутко затарабанив колись натовкмачені йому слова (Панч, В дорозі, 1959, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 342.