ЗАТА́СКУВАТИ1, ую, уєш, недок., ЗАТАСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Заносити кого-, що-небудь далеко або так, що важко знайти, повернути. То-бо я тебе маленьким Затаскав туди [в пущу] від неньки! (Манж., Тв., 1955, 175); Парубки зняли з петель ворота і затаскали їх аж на греблю (Донч., III, 1956, 98); // Заводити, поміщати куди-небудь. Тимоху затаскали в монастир, та ще й на дев’ять місяців (Свидн., Любрацькі, 1955, 204); // безос. [Баба Киля:] Путні люди до міста горнуться, а тебе в плавні затаскало (Баш, П’єси, 1958, 153).
ЗАТА́СКУВАТИ2, ую, уєш, недок.. ЗАТАСКА́ТИ а́ю, а́єш, док., перех., розм. Робити брудним, старим, користуючись, недбало носячи (звичайно одяг).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 342.