ЗАТА́ЄНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до затаї́ти. Леус зиркнув на свого заступника якось з недовір’ям, і заздрістю, затаєною на самісінькому дні душі (Збан., Переджнив’я, 1960, 114); З кожною річчю був зв’язаний його спогад, немов у кожній лінії була затаєна його дума чи мрія (Рибак, Опов., 1949, 25).
2. у знач. прикм. Таємний. Насторожена затаєна тиша стояла в хаті (Коз., Серце матері, 1947, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 341.