ЗАТЛІВА́ТИ, а́є, недок., ЗАТЛІ́ТИ, і́є, док. Почати тліти, горіти без полум’я. Патик, затиснутий між одвірком і дошкою, жалісно заскрипів і вже за кілька хвилин почав від тертя затлівати (Гжицький, Опришки, 1962, 13); * Образно. Новий огень [вогонь] затлів в старого жилах (Фр., XIII, 1954, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 353.